***

A Meditation on the Fifth Autumn Equinox Since Ukraine was Invaded and the War Began. Yes…the Fifth Year.

Роздуми про п’ятий осінній рівнодень після того, як Україну вторглися і почалася війна. Так… п’ятий рік.

***

I took the photo of this post the day after the autumn equinox, having risen too late the morning before to capture the sunlight streaming through the east-facing kitchen window in its strength and brilliance, as the sun rose above my neighbor’s tall juniper trees.

Я зробив фото цього поста на день після осіннього рівнодення, бо вранці напередодні я прокинувся занадто пізно, щоб встигнути зловити сонячне світло, що лилося через кухонне вікно, яке виходить на схід, у всій його силі та яскравості, коли сонце піднімалося над високими ялівцевими деревами мого сусіда.

For on the day of the equinox, when I entered the kitchen and only saw the last faint vestiges of the sunlight playing directly into the kitchen, I immediately thought of my friends in Ukraine who used to sit at the kitchen table in the morning, and I knew then that I would write a meditation upon them, and the war still continuing in its fifth year.

Бо в день рівнодення, коли я зайшов на кухню і побачив лише останні слабкі проблиски сонячного світла, що проникали прямо в кухню, я відразу подумав про своїх друзів в Україні, які колись сиділи за кухонним столом вранці, і тоді я зрозумів, що напишу роздуми про них і про війну, яка все ще триває п’ятий рік.

So, I wanted to take a photo of the autumn equinox morning sunlight streaming into our kitchen, as the sunlight of the autumn equinox enters the kitchen with the same angle and intensity as the light of the spring equinox.

Отже, я хотів зробити фото ранкового осіннього сонячного світла, що льється в нашу кухню, адже сонячне світло осіннього рівнодення потрапляє в кухню під тим самим кутом і з тією ж інтенсивністю, що й світло весняного рівнодення.

And in the years prior to the invasion and war upon Ukraine, during the time of the spring equinox, the wonderful brilliant golden light of the early morning would illumine the chairs and the place upon the kitchen table where my friends Maxim or Igor or others sat, cradling a coffee mug in their hands, slowly sipping themselves fully awake, before leaving for church early enough for time to stand in the breakfast lines, before happily herding into the Worship Center with literally another two thousand other men, to catch the morning opening sessions of the church conference.

І в ті роки перед вторгненням і війною в Україні, під час весняного рівнодення, чудове яскраве золотисте світло ранку освітлювало стільці та місце на кухонному столі, де сиділи мої друзі Максим або Ігор чи інші, тримаючи в руках чашку кави, повільно попиваючи, щоб повністю прокинутися, перш ніж піти до церкви досить рано, щоб вистояти у черзі на сніданок, а потім радісно збиратися у Центрі поклоніння разом ще з двома тисячами іншими чоловіками, щоб встигнути на ранкові відкриття конференції церкви.

So now in the fifth autumn equinox since the Russian invasion of Ukraine, the drones and missiles continue to rain down on the nation, but now with increased intensity upon the energy and food warehouses and other civilian targets.

Отже, тепер, у п’ятий осінній рівнодень після російського вторгнення в Україну, дрони та ракети продовжують обрушуватися на країну, але тепер із більшою інтенсивністю по енергетичних та продовольчих складах та інших цивільних цілях.

For, yes, of course, for winter is coming – with the air attacks preparing the way for a Ukrainian winter of unmitigable cold and food insecurities for the Ukrainians – including the children shivering in bed, and those in school learning how to color with crayons with mittens covering their little hands – the images coming with faces resembling my grandchildren, and the faces of those precious ones in the preschool I pass here on my walks.

Бо, так, звісно, бо зима насувається – з повітряними атаками, які готують шлях українській зимі нестерпного холоду та нестачі їжі для українців – включно з дітьми, що тремтять у ліжку, і тими, що в школі, вчаться малювати олівцями, тримаючи маленькі ручки в рукавичках – образи з обличчями, що нагадують моїх онуків, і обличчями тих дорогих діток у дитячому садку, який я проходжу на своїх прогулянках.

And all this as just part of the longest, costliest, and deadliest destructive war in Europe since World War II – and all of it upon Kyiv and all of Ukraine – a war originally designed and planned to last just a couple of weeks, with multiple proclamations over the years that peace was on the way if only the Ukrainians would…

І все це — лише частина найдовшої, найдорожчої та найсмертоноснішої руйнівної війни в Європі з часів Другої світової війни — і все це на Київ та всю Україну — війни, спочатку задуманої та запланованої на кілька тижнів, з численними заявами протягом років, що мир настане, якщо тільки українці…

Yet now the war continues with even greater intensity, destruction, and death, but here with this meditation, I will not again specifically write about those whose actions, or nonactions, have prolonged the war for whatever their heart reasonings may be, for I have already written of them, and their supporters many times, and they remain as they were.

And here within my home and within my heart, I mark the times of the war with seasons more than dates, with the spring and autumn equinoxes, when the sunlight that streamed into our kitchen illuminated the places where our Ukrainian friends and guests sat with the clarity of the morning’s golden light. That has not changed. The light still flashes into our home in the morning from the east.

А тут, у моєму домі та в моєму серці, я відзначаю часи війни за сезонами більше, ніж за датами, за весняним і осіннім рівноденням, коли сонячне світло, що лилося на нашу кухню, освітлювало місця, де сиділи наші українські друзі та гості, з ясністю золотого ранкового світла. Це не змінилося. Світло досі пролітає у наш дім вранці зі сходу.

As always, the sun still rises. Light still floods the San Fernando Valley and Kyiv and Ukraine with each new dawn. These facts I know, and they are still true. And God still declares that He exercises lovingkindness, justice, and righteousness upon the earth because He delights in these things.

Як завжди, сонце все ще сходить. Світло все ще заливає долину Сан-Фернандо, Київ та Україну з кожним новим світанком. Я знаю ці факти, і вони досі є правдою. І Бог все ще заявляє, що чинить милосердя, справедливість і праведність на землі, бо Йому до вподоби ці речі.

And in this meditation, in my heart, I have considered before the Lord, the passion with which I bring before Him those who continue to support by actions or silence or tacit approval, the murder and destruction in Ukraine.

І в цій медитації, в моєму серці, я роздумував перед Господом про ту пристрасть, з якою я ставлю перед Ним тих, хто продовжує підтримувати своїми вчинками, мовчанням або прихованим погодженням, вбивство та руйнування в Україні.

But along with my passion in prayer, there is also a sadness and a burden even for those of such cruelly hardened hearts, for they are already judged, and without an understanding and acknowledgement of their evil and a turning from it, they will continue to live and then die under the judgement of God from which there is no appeal or escape.

Але разом із моєю пристрастю до молитви є також сум і тягар навіть за тих, у кого такі жорстоко затверділі серця, бо вони вже осуджені, і без розуміння та визнання їхнього зла та відвернення від нього вони продовжуватимуть жити, а потім помруть під судом Божим, від якого немає апеляції чи втечі.

So now – in the fifth year of the war upon Ukraine, Maxim and Igor bravely continue to live their lives, surviving for themselves and those they love as best they can, still focused on serving God and loving their families and teaching and ministering to their neighbors and those within their church community.

Отже, зараз — на п’ятий рік війни в Україні, Максим і Ігор сміливо продовжують жити своїм життям, виживаючи для себе та для тих, кого вони люблять, настільки добре, наскільки можуть, все ще зосереджуючись на служінні Богу, любові до своїх родин та навчанні й служінні своїм сусідам і тим, хто у їхній церковній спільноті.

And I continue to pray, and meditate, and write and post – doing what I can – these things of me have not changed, and by the strengthening and grace of God will not change, for our God does not change, but remains steadfast in love and grace, even in very difficult and increasingly evil and dangerous times, such of which surrounds us now.

І я продовжую молитися, медитувати, писати і публікувати – робити те, що можу – ці мої дії не змінилися, і за зміцненням та благодаттю Божою не зміняться, бо наш Бог не змінюється, а залишається стійким у любові та благодаті, навіть у дуже важкі та дедалі зліші і небезпечні часи, такого як нас оточує зараз.

***

Resource Section – Розділ ресурсів

***

To View all Posts in the Moments of Seeing & Occasional Pieces, Please Use the Link Below.

Щоб переглянути всі пости в розділі «Моменти бачення та випадкові записи», скористайтеся посиланням нижче.

Moments of Seeing & Occasional Pieces – Writing In The Shade Of Trees

***

To View all Posts on Ukraine – Friends, the War, & Hope, Please Use the Link Below

Щоб переглянути всі дописи про України – Друзі, Війну та Надію, будь ласка, використовуйте посилання нижче

Ukraine — Friends, the War, & Hope – Writing In The Shade Of Trees

***

LINKS TO WRITTEN NEWS ARTICLES – ПОСИЛАННЯ НА ПИСЬМОВІ НОВИННІ СТАТТІ

At least 2 killed, 8 injured in Kyiv as Russia drones, missile strike market, gas station in hours-long attacks

Ukraine war latest: Russian attacks kill 14, injure 57 across Ukraine in ‘mass strike’

Breaking: Medical center, science academy struck in downtown Kyiv as all-day Russian drone attacks continue

***