Слава Господу ми живі! – Thank God we’re alive!
***
Introduction – Вступ
On the early morning of July 2, an obviously beautiful summer morning in Kyiv, Maxim, from his 11th story apartment, took the featured photo of the smoke from the burning destruction of another long night of an intensive missile and drone attack upon the capital. He sent me this photo via email soon after he took it. There was no message in the body of his email. There were only a few words in Ukrainian in the subject line of the email which translated were, “Thank God we’re alive!”
Раннім ранком 2 липня, в очевидно прекрасний літній ранок у Києві, Максим з своєї 11-поверхової квартири зробив фото диму від палаючих руїн ще однієї довгої ночі інтенсивної ракетної та дронової атаки на столицю. Він надіслав мені це фото електронною поштою незабаром після того, як зробив його. В тілі листа не було жодного повідомлення. Лише кілька слів українською у темі листа, які перекладалися як: «Слава Богу, що ми живі!»
I subscribe to the Kyiv Independent, a daily electronic newsletter, and I went to the newsletter reporting the July 2nd attack in Kyiv, from where the photos below were taken. These photos are the visual evidence of “normal” life – surviving in a subway station deep underground, the horrors of the burning and destruction from the drone and missile strikes, and remnants of family life in the ruins – apartments, homes – and the scattered debris of war in the smoky morning light.
Я підписаний на Kyiv Independent, щоденну електронну розсилку, і я зайшов у розсилку, яка повідомляла про напад 2 липня в Києві, звідки і зроблені наведені нижче фотографії. Ці фото є візуальним свідченням «звичайного» життя — виживання у глибокій підземці, жахів пожеж і руйнувань від ударів дронів та ракет, залишків сімейного життя серед руїн — квартир, будинків — і розкиданих уламків війни в димному ранковому світлі.
This is the reality that Maxim, Alena, and Alexei and other family members and friends live in, and beheld, as smoke from the burning city moved across the morning sky on a beautiful summer morning.
Це реальність, в якій живуть і яку бачать Максим, Олена і Олексій та інші члени родини й друзі, коли дим від палаючого міста рухається по ранковому небу в прекрасний літній ранок.
(Below in the Resource Section, a link to the full Kyiv Independent article of July 2 is provided which also includes other photos not used in this post and also a video of the actions of the emergency services. This article is well worth the read for its extensive reporting of the attack, additional news about aerial assaults in other parts of Ukraine, links to other articles, and comments submitted about the news reporting.)
Нижче в розділі ресурсів надано посилання на повну статтю Kyiv Independent від 2 липня, яка також включає інші фото, не використані в цьому пості, а також відео дій служб екстреної допомоги. Цю статтю варто прочитати через її детальне висвітлення атаки, додаткові новини про авіаудари в інших частинах України, посилання на інші статті та коментарі, залишені щодо новин.
***
People take shelter at a metro station during Russian air attacks on Kyiv, Ukraine, early on July 2, 2026.
Люди ховаються на станції метро під час російських авіаударів по Києву, Україна, рано вранці 2 липня 2026 року.
Yet another photo of a segment of the population sheltering in a truly beautiful underground metro station. Baby in stroller, looking at the photographer, with little socks and shoes, perhaps a toy near his head, his mother also looking at the photographer, neither smiling. To the side, white haired man in black coat staring. Perhaps not late-late in the evening as the lights are not dimmed, not all asleep as many of the denizens of the subway are alert and awake. Cell phones. The back of a man seen in the open tent. Count the tents, I see three.
Ще одне фото частини населення, яке ховається в справді гарній підземній станції метро. Малюк у візочку, дивиться на фотографа, у маленьких шкарпетках та черевиках, можливо, поруч з його головою іграшка, мама також дивиться на фотографа, обидві не усміхаються. Збоку чоловік із сивим волоссям у чорному пальті дивиться прямо. Можливо, ще не пізно ввечері, бо світло не приглушене, не всі сплять, багато мешканців метро бадьорі та на ногах. Мобільні телефони. Зад чоловіка видно в відкритій палатці. Порахуйте намети, я бачу три.
Life lived, surviving, in a beautiful metro station. The surviving, not the beauty, the object of the Ukrainians, the persons, gathered underground.
Життя прожите, виживаючи, у красивій станції метро. Виживання, а не краса, є метою українців, людей, які зібралися під землею.
***
Ukrainian firefighters battle a fire in a building previously hit during a Russian air attack on Kyiv, Ukraine, early on July 2, 2026.
Українські пожежники борються з пожежею в будівлі, яку раніше вразила російська авіаційна атака на Київ, Україна, рано вранці 2 липня 2026 року.
My first impression of this photo was of the firefighters working in the already late morning sun – but no – they toiled against the fire in the intense glare and heat of the burning building – machinery exposed by a collapsed wall – the trees across this street from the burning building in summer leaf, the companion bushes with summer blooms, and another tree more near to the flames, perhaps it too may survive.
Моє перше враження від цього фото було про пожежників, які працювали в уже пізньому ранковому сонці – але ні – вони боролися з вогнем в інтенсивному світлі та жарі палаючої будівлі – техніка, оголена через обвалену стіну – дерева по цій вулиці від палаючої будівлі в літньому листі, сусідні кущі з літніми квітами, і ще одне дерево ближче до полум’я, можливо, воно теж виживе.
***
Residents gather at the site of a residential building damaged in a Russian air attack on Kyiv, Ukraine, on July 2, 2026.
Мешканці збираються на місці житлового будинку, пошкодженого під час російського авіаудару по Києву, Україна, 2 липня 2026 року.
The morning glow of sunlight outlines, like a halo, the face of the boy taking in all that is around him. But how does a child process the destruction and remnants of his home, the newness of the debris of his home littering the street he once knew as something other. Eyes that see, but a mind stopped without the vocabulary to describe or understand, or perhaps even feel, all that is now new all around him.
Ранкове сяйво сонця окреслює, як нимб, обличчя хлопчика, який сприймає все, що його оточує. Але як дитина сприймає руйнування та залишки свого дому, новизну уламків свого будинку, що засипають вулицю, яку він колись знав по-іншому? Очі бачать, але розум завмер, без слів, щоб описати або зрозуміти, а можливо, навіть відчути все, що тепер нове навколо нього.
And yet, upon the leg of his mother appears a glowing rainbow, perhaps part of the decoration of her pants, but perhaps a reflection of the brilliant morning sunlight upon a broken mirror or glass among the debris, reflecting the morning light which quietly reveals to the mother, to the boy, for future understanding, the hope and peace inherent in a rainbow. A benediction amid ruins produced by a brutal and deadly war that the Ukrainians – including this boy – did not initiate or cause. A war they endure and survive day by day, with lives lived as normal as possible, amid the rubble and grief.
І все ж, на нозі його матері з’являється сяючий веселковий промінь, можливо, частина прикраси її штанів, а можливо, відображення яскравого ранкового сонця на розбитому дзеркалі або склі серед уламків, відбиваючи ранкове світло, яке тихо відкриває матері, хлопчику, для майбутнього розуміння, надію та мир, що приховані у веселці. Благословіння серед руїн, створених жорстокою та смертоносною війною, яку українці – включно з цим хлопчиком – не розпочинали і не спричинили. Війну, яку вони переживають і виживають день за днем, намагаючись жити якнайнормальніше серед завалів і горя.
***
Parting Thoughts – Останні думки
The Russian war against Ukraine is now in its fifth year. Destruction and death are still daily raining down upon Ukraine. We cannot forget or abandon the Ukrainians and Ukraine. Our links together are many. These links are permanent and will remain. We owe an immense debt to the Ukrainians for they have been fighting this war, and dying and suffering destruction, from the beginning of the Russian invasion for their freedom and existence, and for Europe’s and our security and freedom from Russian threats and aggression. This we must remember.
Російська війна проти України триває вже п’ятий рік. Руйнування та смерть щодня падуть на Україну. Ми не можемо забувати чи залишати українців та Україну. Наші зв’язки численні. Ці зв’язки постійні і залишаться. Ми маємо величезний борг перед українцями, адже вони воюють у цій війні, гинуть і страждають від руйнувань з початку російського вторгнення за свою свободу та існування, а також за безпеку та свободу Європи і нашу від російських загроз і агресії. Про це ми повинні пам’ятати.
***
Resource Section – Розділ ресурсів
LINKS TO SPECIFIC INTERNAL SUBCATEGORIES IN WEBSITE – ПОСИЛАННЯ НА КОНКРЕТНІ ВНУТРІШНІ ПІДКАТЕГОРІЇ НА САЙТІ
To View all Postings on Ukraine – Friends, the War, & Hope, Please Use the Link Below
Щоб переглянути всі дописи про України – Друзі, Війну та Надію, будь ласка, використовуйте посилання нижче
Ukraine — Friends, the War, & Hope – Writing In The Shade Of Trees
LINKS TO WRITTEN NEWS ARTICLES – ПОСИЛАННЯ НА ПИСЬМОВІ НОВИННІ СТАТТІ
***
0 Comments