In Ternopil, they said goodbye to Marichka Palahniuk and her children: Kamila, 5 years old, and Nazar, 1.5 years old.
***
Title – Заголовок
In the Photo … There is a Man Holding a Small White Coffin in His Arms. His Little Son is There. He is 1 Year Old. And next to it Are Two More Coffins: His Wife and Daughter.
На фотографії… Чоловік тримає на руках маленьку білу труну. Його маленькому синові 1 рік. А поруч ще дві труни: його дружини та доньки.
Introduction – Вступ
On Tuesday, November 25, 2025, I received three consecutive messages from Alena, Maxim’s wife, both close friends of mine in Ukraine. All three messages dealt with “Trump’s peace agreements”.
У вівторок, 25 листопада 2025 року, я отримав три послідовні повідомлення від Алени, дружини Максима, обох моїх близьких друзів в Україні. Усі три повідомлення стосувалися «мирних угод Трампа».
The first message had five photos attached – the featured photo above and the four below – without any text. The second message also had five photos and also included text. The third message only consisted of text. All three messages below are shown is order received.
Перше повідомлення містило п’ять прикріплених фотографій – головну фотографію вище та чотири нижче – без жодного тексту. Друге повідомлення також містило п’ять фотографій, але також включало текст. Третє повідомлення складалося лише з тексту. Усі три повідомлення наведено послідовно нижче.
All comments and text below the photos, are mine except the text below the featured photo which is a translation of the text in the photo itself.
Всі коментарі та текст під фотографіями належать мені, за винятком тексту під основною фотографією, який є перекладом тексту, зображеного на самій фотографії.
***
Trump’s Peace Agreements. Part 1
From: Алена <>
To: Chris Orozco <>
Sent: Tuesday, November 25, 2025 at 09:33:16 AM PST
Subject: Війна в Україні – War in Ukraine
Мирные договоренности Трампа. Часть 1
Trump’s Peace Agreements. Part 1
For me, the author of this posting, this photo of the grieving father is the saddest, most poignant, and most deeply touching of all the ten photos Alena attached to the three messages she sent me – the father carrying his son to his son’s final resting place – a grave, a hole in the dirt.
Для мене, автора цього повідомлення, це фото скорботного батька є найсумнішою, найсильніше зворушливою та найглибше торкаючою з усіх десяти фотографій, які Алена додала до трьох повідомлень, надісланих мені — батько несе свого сина до останнього місця його спочинку — могили, ями в землі.
The response of the suffering, caring, community in Ukraine to the recent deaths, the murder, of young children.
Відповідь страждаючої, турботливої спільноти в Україні на недавні смерті, вбивство маленьких дітей.
Another Ukrainian, a person, murdered, also now destined to be carefully lowered by grieving hands into a hole in the dirt of Ukraine.
Ще один українець, людина, вбита, також тепер приречена бути обережно опущеною скорботними руками в яму в землі України.
***
Trump’s peace agreements. Part 2. This is a very small part of the photos from the past week… You could say, almost nothing…
Мирні угоди Трампа. Частина 2. Це дуже мала частина фотографій з минулого тижня… Можна сказати, майже нічого…
From: Алена <>
To: Chris Orozco <>
Sent: Tuesday, November 25, 2025 at 09:42:51 AM PST
Subject: Війна в Україні – War in Ukraine
Мирные договоренности Трампа. Часть 2.
Это очень маленькая часть фотографий за прошедшую неделю….
Можно сказать, что почти ничего….
Trump’s peace agreements. Part 2.
This is a very small part of the photos from the past week…
You could say, almost nothing…
Горе, слезы, гробы, разрушенные здания и человеческие судьбы…
Grief, tears, coffins, destroyed buildings and human destinies…
На фото в первом письме есть мужчина, который держит на руках маленький белый гробик. Там его маленький сын. Ему 1 год. А рядом еще два гроба: его жены и дочери. Их всех в один миг убила российская ракета. Всего в ту ночь погибло больше 30 людей… В ракетах украинские специалисты до сих пор находят детали, которые сделаны в США и проданы России…
In the photo in the first letter (featured photo), there is a man holding a small white coffin in his arms. His little son is there. He is 1 year old. And next to it are two more coffins: his wife and daughter’s. They were all killed by a Russian missile in an instant. In total, more than 30 people died that night… In the missiles, Ukrainian specialists still find parts that are made in the United States and sold to Russia…
Это и есть мирные договоренности Трампа с убийцей Путиным.
These are Trump’s peace agreements with the murderer Putin
Sadly, above, one of the industries so necessary in war-ravaged Ukraine – for infants and children, for teenagers, and mothers and fathers, and all the other countless relations and friendships literally blasted apart.
На жаль, вище згадано одна з промисловостей, так необхідних у війною спустошеній Україні — для немовлят та дітей, для підлітків, для матерів і батьків, а також для всіх інших численних родинних та дружніх зв’язків, буквально розірваних на шматки.
Another hole in the dirt of Ukraine.
Ще одна діра в землі України.
***
Part 3 – Частина 3
Sorry for sending you messages so rarely. It’s not because I don’t want to, it’s just that sometimes it hurts so much that I don’t feel like writing…
Вибач, що я так рідко надсилаю тобі повідомлення. Це не тому, що я не хочу, просто іноді так боляче, що мені не хочеться писати…
From: Алена <>
To: Chris Orozco <>
Sent: Tuesday, November 25, 2025 at 09:53:22 AM PST
Subject: Війна в Україні -War in Ukraine
Дорогий Кріс!!! Вибач, що так рідко надсилаю тобі повідомлення. Це не тому, що я не хочу, просто буває так боляче, що писати не хочеться…. А буває навпаки- так боляче, що хочеться щось написати, щоб світ знав.
Dear Chris!!! Sorry for sending you messages so rarely. It’s not because I don’t want to, it’s just that sometimes it hurts so much that I don’t feel like writing… And sometimes, on the contrary, it hurts so much that I want to write something so the world knows.
Ми зараз живемо по милості Господа, як і майже 4 останніх років. У нас немає світла. Є, але по графіку. Тому і життя наше теж по графіку. Останні тижні сильні ракетні обстріли наших міст. Особливо бʼють по жилих будинках і електро і газових станціях. Це для того, щоб ми заставили нашого президента підписати ті брехливі «мирні угоди», той сором з 28 пунктів….ту маячню людини в рудій перуці, який дуже хоче Нобелівську премію за мир….
We are living now by the grace of the Lord, as we have for almost the last four years. We have no electricity. Well, we do, but according to a schedule. So our life also follows a schedule. In recent weeks, there have been heavy missile attacks on our cities. Especially, they target residential buildings and electricity and gas stations. This is done to force our president to sign those deceitful ‘peace agreements,’ that shameful 28-point thing… the nonsense of a man in a red wig, who really wants a Nobel Peace Prize…
***
My Ending Words – Writing as a Father, Grandfather, and Now a Great-Grandfather.
Мої заключні слова — пишу як батько, дідусь і тепер прадідусь.
As a writer, as the author of this posting, I don’t feel there is anything I can add to Alena’s words in expressing her pain and anguish over the evil of the death and destruction that is raining down daily upon Ukraine by the constant Russian missile and drone attacks targeting civilians, residential buildings, and the energy infrastructure.
Як письменник, як автор цього посту, я не відчуваю, що можу додати щось до слів Алени у вираженні її болю та страждання через зло смерті та руйнування, яке щодня обрушується на Україну через постійні російські ракетні та дронові атаки, які спрямовані на мирних жителів, житлові будинки та енергетичну інфраструктуру.
But as a father, grandfather, and now great-grandfather, I will write. For I write now of the above photo of the grieving father that was to me, the saddest and most deeply touching of all the ten photos that Alena included in her three email messages.
Але як батько, дідусь, а тепер і прадід, я буду писати. Бо я пишу тепер про наведене вище фото скорботного батька, яке для мене було найсумнішим і найглибше зворушливим із усіх десяти фотографій, які Алена включила у свої три електронні листи.
For in the photo, the grieving father looks down upon the casket containing his young son’s body – the unimaginable pain still a numbing distance from a full comprehension and frightening acknowledgment of the reality his hand grasps – as he carries the casket to the place of his little boy’s final resting – a grave, a cold hole in the dirt of Ukraine.
Адже на фото батько, що сумує, дивиться вниз на труну, в якій лежить тіло його маленького сина — неймовірний біль ще оніміння від повного усвідомлення і страшного усвідомлення реальності, яку тримає його рука — коли він несе труну до місця останнього спочинку свого маленького сина — могили, холодної діри в землі України.
And is it that hard to recognize this man as one of us? As our son, or brother, or father, as our neighbor, as a man with his children we occasionally share an elevator with or pass on the street, or see at the zoo or within the park of easy walking distance – the little boy recently walking – or any of a thousand other recurring and possible interactions with our fellow humans all around us? Could it be that he is just like us, and that we instinctively know him and can easily fill in the deepness of his story?
І чи так важко визнати цю людину однією з нас? Нашим сином, братом або батьком, нашим сусідом, чоловіком із дітьми, з яким ми час від часу ділимо ліфт або зустрічаємо на вулиці, або бачимо в зоопарку чи в парку, що в межах легкої прогулянки — маленьким хлопчиком нещодавно, що ходив — чи в будь-якій з тисячі інших можливих і повторюваних взаємодій із нашими співлюдьми навколо нас? Чи можливо, що він такий самий, як ми, і що ми інстинктивно його знаємо і можемо легко доповнити глибину його історії?
For perhaps he worked at night which spared him in sharing the physical death of his son, and daughter, and wife. Maybe other factors came together to spare his life, but which then worked to burden him with a different death deeply within.
Можливо, він працював вночі, тож його оминуло розділення фізичної смерті його сина, доньки та дружини. Можливо, інші фактори зійшлися, щоб зберегти його життя, але які потім навантажили його іншим видом смерті глибоко всередині.
In the photo, note the position of his head and hand. Perhaps they are the same as at night when before he slept, he would stand one last time for that day beside his son’s crib to gaze with incomprehensible love and tenderness upon his boy for a few lingering moments to listen to his son softly breathing as he gently slept, the father’s hand ready to caress, his head ready to bend down to bring his lips to softly play his kisses upon his boy’s overwhelmingly beautiful face.
На фотографії зверніть увагу на положення його голови та руки. Можливо, вони такі ж, як вночі, коли перед сном він востаннє того дня став біля ліжечка свого сина, щоб подивитися на свого хлопчика з незбагненною любов’ю та ніжністю на кілька тривалих митей, слухаючи, як його син тихо дихає, ніжно сплячи, рука батька готова пестити, голова готова нахилитися, щоб злегка торкнутися губами надзвичайно прекрасного обличчя свого хлопчика.
And perhaps before, or perhaps after his touch and kisses upon his son, he had entered the bedroom of his daughter, his beloved firstborn, to also gaze upon her or to say good night to his most precious princess. Perhaps he hugged her, maybe she also hugged him, her father, her protector, her everything good and wonderful and safe in her life. Sitting on her bed, perhaps he then gently kissed her forehead, breathing in with smiles the flower fragrance of her favorite girl shampoo, for in her last hug of him, she had cradled herself against the strength of his chest.
І можливо до того, або можливо після його дотиків і поцілунків сина, він увійшов у спальню своєї доньки, своєї дорогої первістки, щоб також поглянути на неї або побажати доброї ночі своїй найціннішій принцесі. Можливо, він обійняв її, можливо, вона теж обійняла його, свого батька, свого захисника, усе добре і чудове, що приносить відчуття безпеки в її житті. Сидячи на її ліжку, можливо, тоді він ніжно поцілував її в лоб, вдихаючи з усмішкою аромат улюбленого дитячого шампуню, адже в її останньому обіймі з ним вона притулилася до сили його грудей.
Then he went to the room of his marriage, to the bed he shared with his wife who lay peacefully sleeping, seemingly always awaiting his arrival. Gazing upon her, he undressed to lay beside her, his hands gently coming upon her, and she, perhaps in his arms, slept in love and trust, and in breathing in his smell, in her sleep she gathered deeply within the scent of desire and longing.
Тоді він пішов до кімнати їхнього шлюбу, до ліжка, яким він ділився зі своєю дружиною, що мирно спала, здавалось, завжди чекаючи на його прихід. Споглядаючи її, він роздягнувся, щоб лягти поруч, його руки ніжно торкнулися її, і вона, можливо, у його обіймах, спала в любові та довірі, і вбираючи його запах, уві сні вона глибоко схоплювала аромат бажання та прагнення.
This is what we must always remember about those murdered in Ukraine. Regardless of age, social status, occupation, education level or faith or religious affiliation or any other facet of human life that one wishes to include – all are unique persons, all have been created in the image and likeness of God, and gifted to understand and know Him, and to love Him with all of our being, and all others as ourselves. It is a fearful thing to mock and despise God and attack the image of God in humankind.
Саме про це ми повинні завжди пам’ятати щодо тих, хто загинув в Україні. Незалежно від віку, соціального статусу, професії, рівня освіти, віри чи релігійної приналежності або будь-яких інших аспектів людського життя, які хтось хоче врахувати – усі вони унікальні особистості, усі були створені за образом і подобою Божою, і наділені здатністю пізнавати та розуміти Його, любити Його всім своїм єством, а інших – як самих себе. Це страшна річ – глузувати з Бога та зневажати Його у людині, атакуючи образ Божий у людстві.
And this is what we need to understand about the murderer and our own criminal president. At their core, they have no fear of God or regard for human life – they are without mercy, lawless, ungodly and viciously cruel, filled with greed, and inflated by pride and an insatiable graving for self-glory – utterly disdainful of the staggering human cost of their actions.
І ось що ми повинні зрозуміти про вбивцю та нашого власного кримінального президента. У своїй суті вони не бояться Бога і не цінують людське життя – вони безжальні, поза законом, безбожні та жорстокі, сповнені жадоби, пихи та ненаситного прагнення власної слави – абсолютно зневажливі до приголомшливих людських втрат, спричинених їхніми діями.
And they, and all those supporting and enabling them by their actions or their silence or their own lies, will be judged and are even now being judged. For they may lie and deceive mankind, but they cannot hinder nor silence the cry of the oppressed, the poor, the hungry, those targeted for injustice and hate, or the grieving for those murdered, from reaching the presence of the Lord. For no one can stay the hand of God – the God who exercises justice and righteousness in judgement upon the earth, and lovingkindness and mercy to those who seek refuge, shelter, and strength within Him.
І вони, і всі ті, хто підтримує їх і сприяє їм своїми вчинками, своєю мовчазністю або власними обманами, будуть суджені і вже навіть зараз судяться. Бо вони можуть брехати та вводити в оману людство, але вони не можуть завадити і не приглушити крик потерпілих, бідних, голодних, тих, хто стає мішенню для несправедливості та ненависті, або скорботу тих, хто оплакує вбитих, щоб він не досягнув присутності Господа. Бо ніхто не може стримати руку Бога – Бога, який чинить справедливість і праведність у суді на землі, а також милосердя і ласку до тих, хто шукає притулок, захист і силу в Ньому.
***
RESOURCE SECTION – РОЗДІЛ РЕСУРСІВ
***
LINKS TO VIDEO – ПОСИЛАННЯ НА ВІДЕО
***
LINKS TO ARTICLES – ПОСИЛАННЯ НА СТАТТІ
***
LINKS TO SPECIFIC INTERNAL SUBCATEGORIES IN WEBSITE – ПОСИЛАННЯ НА КОНКРЕТНІ ВНУТРІШНІ ПІДКАТЕГОРІЇ НА САЙТІ
To View all Postings on Ukraine – Friends, the War, & Hope, Please Use the Link Below
Щоб переглянути всі дописи про України – Друзі, Війну та Надію, будь ласка, використовуйте посилання нижче
Ukraine — Friends, the War, & Hope – Writing In The Shade Of Trees
To View all posts in the Thoughts & Notes on Current Issues, History, Church, Politics & Anything & Everything Pertaining to Them All, please use the link below.
Щоб переглянути всі дописи в розділі ‘Думки та нотатки щодо поточних проблем, історії, церкви, політики та всього, що з цим пов’язано‘, будь ласка, використовуйте наведене нижче посилання.
Thoughts & Notes on Current Issues, History, Church, Politics & Anything & Every Pertaining to Them All – Writing In The Shade Of Trees
***
These photos and Alena’s report are heart-breaking. Thanks for keeping us informed. I’m very worried about Ukraine’s future, given the appalling “peace plan” that Alena refers to. She’s exactly right: It’s a complete sellout to Putin. I’ve called both of our senators twice in the past week, urging them to work across the aisle and speak out forcefully in defense of Zelensky and Ukraine. So much is at stake!