In Ukraine, the 4th Easter Since the War Started – “Everything is fine with us … But … Because the heaviness is on the heart that the war continues and people are dying. I am very afraid of night attacks on Kyiv. It’s really scary, because you don’t know if we’ll live to see the morning.”

В Україні 4-й Великдень від початку війни – “У нас все добре… Але… Бо тяжкість на серці, що війна триває і гинуть люди. Я дуже боюся нічних атак на Київ. Це дуже страшно, тому що ти не знаєш, чи доживемо ми до ранку».

***

Introduction

The correspondence of this post begins with my message on Good Friday, April 18, 2025, to my close friend Maxim, and his wife, Elena, in Ukraine, and ends two weeks later on May 1.

Кораспонденція цього посту починається з мого повідомлення в Страсну П’ятницю, 18 квітня 2025 року, моєму близькому другові Максиму та його дружині Олені в Україні, і закінчується через два тижні 1 травня.

I began the e-mail conversation with my concerns about the increasing missile and drone attacks against Ukraine and Kyiv, and my prayers for their safety as the Russian assault against Ukraine was reaching new heights of deadly violence.

Я розпочав електронну переписку зі своїми занепокоєннями щодо збільшення ракетних і дронових атак на Україну та Київ, а також з молитвами за їх безпеку, оскільки російський наступ проти України досягав нових висот смертельного насильства.

I asked them to pray for the US and mentioned the turmoil we were experiencing as a nation, and the demonstrations constantly taking place nationwide.  I asked them to send me photos of their service on Easter Sunday knowing I would use them in a post about Easter in Ukraine – the fourth Easter in Ukraine since the war started.

Я запропонував їм помолитися за США та згадав про смятіння, яке ми переживаємо як нація, і демонстрації, які постійно відбуваються по всій країні. Я попросив їх надіслати мені фотографії з їхньої служби в Пасхальну неділю, знаючи, що використаю їх у дописі про Пасху в Україні – четверту Пасху в Україні з початку війни.

The ensuing email conversation between us then unfolds with discussions of the difficult issues within both countries, the sharing of prayer requests and encouragements to pray, my request for prayers for a very dear friend here in the US who was experiencing sudden medical issues, the receipt of Easter Sunday photos from Ukraine, and Elena’s thoughts upon the ever-continuing war.

У подальшій електронній переписці між нами розгортаються обговорення складних питань обох країн, обмін проханнями про молитви та підтримкою молитися, моє прохання про молитви за дуже дорогу подругу тут, у США, яка стикалася з раптовими медичними проблемами, отримання фотографій з Великодньої неділі з України та думки Єлєни щодо безперервної війни.

Within the email discussions, this post illustrates how some of my posts about Ukraine have come about with Elena’s help – a behind the scenes look so to speak – and the amount of time and work it takes me to carefully compose a posting that meets my own standards of writing and that appeals to and hopefully satisfies my readers’ expectations of honest content and careful handling of sensitive material within every sentence. 

завдяки допомозі Єлени – так би мовити, закулісний погляд – і кількість часу та зусиль, які мені потрібно витратити, щоб дбайливо скласти пост, який відповідає моїм власним стандартам написання і які приваблють та, сподіваюся, задовольнять очікування моїх читачів щодо чесного контенту та уважного ставлення до чутливих матеріалів у кожному реченні.

This post also shows how life – growth, apprehension and fears, hope, and sickness and sorry – the essence of what I write – goes on all round us all the time and intertwines into every facet of my life, eventually in due time surfacing into what I write decades or years later, or as “breaking news”, for everything builds upon everything else – sharpening, broadening, highlighting, or soothing – the understandings, the pain, the blessings and love received, and just the facts and acceptance of our muddled and messy lives and its continuing opportunities and challenges.  For life happens all the time, and we must work to always be open to it and to live in the now, so that we miss nothing of the fulness of life’s everyday once in a lifetime opportunities – for in truth it is our own lifetime we do not want to miss.

Цей допис також показує, як життя – зростання, занепокоєння та страхи, надія, хвороби та жалю – суть того, що я пишу – відбувається навколо нас постійно і переплітається в кожен аспект мого життя, зрештою, з часом прориваючись у те, що я пишу десятиліттями чи роками пізніше, або ж як “гарячі новини”, адже все базується на всьому іншому – загострюючи, розширюючи, підкреслюючи або втішаючи – розуміння, біль, благословення та отриману любов, і просто факти та прийняття нашого заплутаного та неймовірно складного життя і його постійних можливостей та викликів. Адже життя відбувається постійно, і ми повинні працювати над тим, щоб завжди бути відкритими до нього і жити в теперішньому, щоб не пропустити нічого з повноти щоденних можливостей життя – адже насправді це наше власне життя, яке ми не хочемо втратити.

***

From: Chris

To: Maxim, Elena

Fri, Apr 18 at 11:04 PM

сб, 19 квіт. 2025 р. о 09:05 Chris Orozco > пише:

Dear Maxim & Elena,

 Шановні Максиме та Олена!

I am constantly thinking and praying for you and Alexei and your two daughters and son-in-law and his family in Germany, and of course, our other friends in Ukraine.

 Я постійно думаю і молюся за вас і Олексія, за ваших двох дочок і зятя, за його сім’ю в Німеччині, і, звичайно, за інших наших друзів в Україні.

 I follow the news about Ukraine, and it appears that an even more dangerous phase of the war has begun, and I pray for the Lord’s hand, protection, and mercy upon you all.

 Я слідкую за новинами про Україну, і виявляється, що почалася ще небезпечніша фаза війни, і я молюся про руку Господню, захист і милосердя для всіх вас.

Please continue to pray for the US as our country is in great turmoil and distress with all the attacks upon our government and justice system …

 Будь ласка, продовжуйте молитися за США, оскільки наша країна переживає великі потрясіння та страждання від усіх нападів на наш уряд та систему правосуддя…

There are demonstrations every day now all over the country against the president’s policies and actions. Tomorrow is the second big nationwide demonstration and rally day, with the theme of tomorrow’s demonstration being “No Kings!” I took part in the first nationwide protest day on April 5th, and I will also participate tomorrow on April 19.

 Зараз по всій країні щодня проходять демонстрації проти політики та дій президента. Завтра – другий великий загальнонаціональний день демонстрацій та мітингів, темою завтрашньої демонстрації буде «Без королів!». Я взяв участь у першому загальнонаціональному дні протесту 5 квітня, і також візьму участь завтра, 19 квітня.

I ask the Lord to keep my heart and mind upon Him during the day, so I can pray always, and I can continue to do the good works the Lord has set before me. I trust in the Lord, I know He hears and answers my prayers, and that His presence and love are always upon me. I find great comfort and the peace of God which surpasses understanding in prayer bringing the issues and events before God which are truly troubling to me, knowing, as Psalm 116:1-2 says, that He hears my voice.

 Я прошу Господа тримати своє серце і розум при Ньому протягом дня, щоб я міг завжди молитися і міг продовжувати робити добрі справи, які Господь поставив переді мною. Я довіряю Господу, я знаю, що Він чує мої молитви і відповідає на них, і що Його присутність і любов завжди на мені. Я знаходжу велику втіху і мир Божий, який перевершує розуміння в молитві, виносячи перед Богом питання та події, які справді турбують мене, знаючи, як сказано в Псалмі 116:1-2, що Він чує мій голос.

Please send me some lines on how you are doing and a few photos from your Resurrection Sunday church. This evening, we attended the Good Friday service online with the church we attend in Missouri. The service focused on the great love of God, demonstrated by Christ’s love for us demonstrated in His outstretched arms. We now look forward to Easter and the Resurrection and the hope and promises the Resurrection brings to all of us.

Будь ласка, надішліть мені кілька рядків про те, як у вас справи, і кілька фотографій з вашої церкви в Воскресенську неділю. Цього вечора ми відвідали службу Страсної п’ятниці онлайн з церквою, яку відвідуємо в Міссурі. Служіння було зосереджене на великій любові до Бога, яку продемонструвала любов Христа до нас, продемонстрована в Його простягнутих руках. Тепер ми з нетерпінням чекаємо Великодня і Воскресіння, а також надії та обіцянок, які Воскресіння приносить усім нам.

 May your celebration of the resurrection be a great comfort and source of strength among you all.

 With great love and affection, and concern and much prayer, Chris.

 З великою любов’ю і ніжністю, з турботою і великою молитвою, Кріс.

***

From: Elena

To: Chris

Sent: Saturday, April 19, 2025 at 10:45:58 PM PDT

Subject: Re: Greetings, Prayer, Easter Blessings Привітання, молитва, благословення на Великдень

Дорогий Кріс!! Щиро дякую за вашу турботу і молитви!!!

 Dear Chris!! Thank you very much for your care and prayers!!

Так, ми теж постійно наблюдаємо за розвитком подій у вашій країні. Нам дуже шкода, що у вашій країні став такий президент, який не благочестивий і приносить багато страждань країні. Але ми бачимо в Біблії, що були різні царі і Бог використовував їх для своїх великих цілей. Трамп просто гвинтик в руках Великого Творця. І цьому гвинтику знайдеться місце в історії. Він нічого не вирішує. Просто Господь допустив йому на короткий час. 

Yes, we are also constantly watching the development of events in your country. We are very sorry that in your country there is such a president who is not pious and brings a lot of suffering to the country. But we see in the Bible that there were different kings and God used them for his great purposes. Trump is just a cog in the hands of the Great Creator. And this cog will find a place in history. He does not decide anything. It’s just that the Lord allowed him to do it for a short time.

Отже, мужайтеся, кріпіться. Нехай по благословить вас Господь. 

Therefore, be of good courage, be strong. May the Lord bless you.

Знаходьте те, за що можна благодарити Господа в ці скрутні часи   Мені це допомагає. 

Find something to thank the Lord for in these difficult times It helps me.

З любов’ю і гарними побажаннями Олена❤️

With love and good wishes Elena❤️

***

Comment

The opening feature photo, the photo below, and the last two photos at the end of this post, are the Easter Sunday photos I received from Elena.

Фото нижче, головне фото та останні два фото в кінці цього посту, отримані від Олени в неділю Великодня.

For the opening featured photo, I chose the photo of the front of the church on Easter Sunday before their morning service, as it possessed an artistic touch I admired. It portrayed the peace of the Easter morning as women arrived outside the church – the little girl with the woman on the right providing a spot of color with her pink tutu-like dress and a childhood soft light-blue sweater.

Для головного фото цього посту я вибрав фасад церкви на Великдень перед їхньою ранковою службою, оскільки він мав такий художній відтінок. Він відображав мир великоднього ранку, коли жінки прибули перед церквою – маленька дівчинка з жінкою праворуч привносила кольорову ноту своїм рожевим платтям, схожим на тюль, і дитячим м’яким блакитним светром.

And on a closer look, one sees the baby carriage festooned with an arc of brightly colored flowers and other objects designed to attract the eyes and inquisitive fingers of infants and very young children – exhibiting the very human, and the very loving impulse of parents world-wide to give good gifts to their children.

А якщо придивитися уважніше, можна побачити дитячу коляску, прикрашену дугою яскраво забарвлених квітів та інших предметів, призначених для залучення уваги та допитливих пальців немовлят і дуже маленьких дітей — демонструючи найприродніший, а також найулюбленіший порив батьків у всьому світі дарувати своїм дітям гарні подарунки.

But in Ukraine, all such gifts purchased and lovingly given to children, are provided under the dark cloud of the war upon Ukraine – illustrating a rising and necessary resilience and hope within parents, those attending the Easter service, and within the people of Ukraine as a whole. For within a war, because of uncertainties and possible shortages, there seems to arise a national heightened awareness that children must be cared and provided for and properly fed.

Але в Україні всі такі подарунки, придбані та з любов’ю подаровані дітям, надані під темною хмарою війни над Україною – ілюструючи зростаючу і необхідну стійкість та надію серед батьків, тих, хто відвідує великодню службу, і серед народу України в цілому. Адже під час війни, через невизначеність і можливі нестачі, з’являється національна підвищена усвідомленість того, що за дітьми потрібно дбати, забезпечувати їх і правильно годувати.

In our understanding of war, we should never lose sight of the many stresses that war brings upon children and families. For if we do, we will understand nothing is this world rightly, and we will only bring the judgement of God upon us.

У нашому розумінні війни ми ніколи не повинні втрачати з поля зору численні стреси, які війна приносить дітям та сім’ям. Бо якщо ми це зробимо, ми не зрозуміємо нічого в цьому світі правильно, і лише притягнемо на себе суд Божий.

And the photo as a whole, framed by sprays of the blooming trees, is a fitting reminder and symbol of Easter, of the new exuberant life bursting forth in spring, and the new life available for us through Christ rising forth from death and the tomb through His resurrection.

А фотографія в цілому, обрамлена гілками квітучих дерев, є вдалою нагадуванням і символом Великодня, нового, яскравого життя, яке пробивається навесні, та нового життя, доступного для нас через Воскресіння Христа з мертвих і гробу.

I love the photo right below – perhaps a traditional decorated bread baked for Easter, being offered as part of the morning meal at the church. I am always interested in traditional baked goods and the photo immediately brought to my memory the hot cross buns my mother would always make for Easter – a doughy bun with colored candied citron within and topped with a wonderful thick white sugar glaze made from confectioner’s sugar poured in a cross-shape on each bun.

Мені подобається фото прямо під ним – можливо, традиційно прикрашений хліб, спечений на Великдень, що пропонується як частина ранкового прийому їжі в церкві. Я завжди цікавився традиційними випічками, і це фото одразу нагадає мені гарячі паски, які моя мати завжди робила на Великдень – тістечко з кольоровою цукатною цитроною всередині та прикрашене дивовижною густою білою глазур’ю з цукрової пудри, налитою у формі хреста на кожному булочку.

Absolutely wonderful buns – their image I can always conjure in my mind as I used to gaze with longing upon them on Easter, waiting for the moment I could gobble one down, with a hot cup of English tea by my side.  A wonderful memory from my youth. The bread of the photo a bright cheery note for Easter morning in Ukraine.

Абсолютно чудові булочки, їхній образ я завжди можу закликати в своїй уяві, коли я з нетерпінням дивився на них на Великдень, чекаючи моменту, коли зможу з’їсти одну з них, з гарячою чашкою англійського чаю поруч. Прекрасна пам’ять з мого юності. Хліб на фотографії – яскравий радісний акцент для Великоднього ранку в Україні.

***

On Sunday, April 20, 2025 at 12:59:35 PM PDT, Elena wrote:

Трохи фото з сьогоднішнього дня 

Some photos from today

***

From: Chris

To: Maxim, Elena

Sun, Apr 20 at 1:55 PM

Maxim, Elena,

Elena, thank you so much for these photos, exactly what I needed/wanted.

Олена, величезне спасибі за ці фото, саме те, що мені було потрібно/хотілося.

Could you also send me a photo of Maxim playing in the orchestra and also one of all the people in the church, even if from just the back looking toward the front. 

Чи не могли б ви також надіслати мені фотографію, на якій Максим грає в оркестрі, а також один з усіх людей у церкві, хоча б ззаду, дивлячись спереду. 

Would you also all to pray for me and for my very closest friend, Ron, who is a little older than me, who has struggled with Parkinson’s disease for a few years but who just a week ago suddenly turned worse and is now uncommunicative and unresponsive and is dying.  He lives in … and we talked every Sunday evening.  I met him in college.  I missed talking to him last Sunday because we were in New York for my grandson’s seventh birthday, so now today I am emailing a message to him through his wife who will read it to him.  He was declining slowly, but this sudden absolute decline was so unexpected.  …

Чи могли б ви також помолитися за мене і за мого найближчого друга Рона, який трохи старший за мене, який боровся з хворобою Паркінсона протягом кількох років, але який лише тиждень тому раптово погіршився, а тепер став некомунікабельним і не реагує і помирає. Він живе в … і ми розмовляли щонеділі ввечері. Я познайомився з ним у коледжі. Мені не вистачало розмови з ним минулої неділі, тому що ми були в Нью-Йорку на сьомий день народження мого онука, тому зараз я надсилаю йому повідомлення електронною поштою через його дружину, яка прочитає його йому. Він повільно знижувався, але цей раптовий абсолютний спад був таким несподіваним. …

Thank you so much.

Дуже тобі дякую.

Chris

***

ср, 30 квіт. 2025 р. о 02:30 Chris Orozco <> пише:

Maxim, Elena,

Elena, thank you very much for your very encouraging words. These are very trying times in the US, and they are constantly getting worse. Today I had my international Sunday sermon discussion and prayer group zoom, and much of the discussion was how we as Christians are to think, pray, and ask the Lord to keep our hearts upon him as we still take the actions that we can to resist the utter destruction of our government. Please continue to pray for The US and Canada which is especially coming under more and more pressure. In our prayer group we do have Canadians, and it is nice and helpful having the strong spiritual support and prayer for each other among us.

Олена, велике спасибі за дуже підбадьорливі слова. Зараз дуже важкі часи в США, і вони постійно погіршуються. Сьогодні я провів свою міжнародну дискусію з недільною проповіддю та молитовну групу в Zoom, і більша частина дискусії була про те, як ми, як християни, повинні думати, молитися і просити Господа тримати наші серця на Ньому, оскільки ми все ще робимо дії, які в наших силах, щоб протистояти повному знищенню нашого уряду. Будь ласка, продовжуйте молитися за США та Канаду, які особливо зазнають дедалі більшого тиску. У нашій молитовній групі у нас є канадці, і це приємно і корисно мати потужну духовну підтримку і молитву один за одного серед нас.

Also, thank you for praying for my friend Ron. This past Friday on April 25, he died peacefully at home. I will miss him greatly, as we were soulmates and we both loved books and reading and history, and our conversations on Sunday were always meaningful and encouraging to each other and we discussed often how we are to live our lives as Christians within the difficult times we are in.  He was a sensitive man, and I think all the chaos and evil that has surrounded us for so long also took a physical toll on him.

Також дякую за молитву за мого друга Рона. Минулої п’ятниці, 25 квітня, він мирно помер удома. Мені його дуже не вистачатиме, оскільки ми були спорідненими душами, і ми обоє любили книги, читання та історію, і наші розмови в неділю завжди були значущими та підбадьорливими один для одного, і ми часто обговорювали, як ми повинні жити своїм життям як християни у важкі часи, в які ми перебуваємо.  Він був чутливою людиною, і я думаю, що весь хаос і зло, які так довго оточували нас, також позначилися на ньому фізично.

I have also been praying for all of you in Ukraine and for Ukraine as the betrayal of Ukraine by our government has just been exposed more and more for what it really is. The majority of Americans support Ukraine, …

Я також молюся за всіх вас в Україні та за Україну, оскільки зрада України нашою владою все більше і більше викривається тим, чим вона є насправді. Більшість американців підтримують Україну, …

So, I have all the photos that I need for my next posting about Ukraine.  I managed to take screenshots from the video of your Easter service that you sent me. But please send me your thoughts and the thoughts of others of how you are and information on how life is really for all of you as this is what is making what I write about Ukraine more effective in reaching the audience that I have for my website.

Отже, у мене є всі фото, які мені потрібні для мого наступного посту про Україну.  Мені вдалося зробити скріншоти з відео вашого великоднього богослужіння, яке ви мені надіслали. Але, будь ласка, надішліть мені свої думки та думки інших про те, як ви є, а також інформацію про те, яким насправді є життя для всіх вас, оскільки саме це робить те, що я пишу про Україну, більш ефективним для охоплення аудиторії, яку я маю для свого веб-сайту.

I will try to send you some photos from my phone of the demonstrations/rallies that I have taken part in.

Я постараюся надіслати вам кілька фотографій зі свого телефону демонстрацій/мітингів, в яких я брав участь.

Chris

***

Comment

Above are the two screenshots that I took from a video of the Easter church service in Kyiv that I spoke of in the above email to Elena.

Нижче наведені два скріншоти, які я зробив з відео великодньої служби в церкві в Києві, про яку я говорив у вище наведені електронному листі до Єлени.

Maxim, my friend, is on stage on the left playing what I think are electronic drums, and the lead singer in the middle is Ruslan, who has also stayed with us for a number of years in the past, who is also preaching in the second screenshot.

Максим, мій друг, на сцені зліва грає на, як я думаю, електронних барабанах, а солістку в центрі звати Руслан, який також залишався з нами протягом кількох років у минулому і також проповідує на другому скріншоті.

The second screenshot also shows the church congregation from the back looking towards the front where Ruslan is preaching. The only other person I can recognize is the small boy in the front row on the left side with the dark hair. I believe he is a nephew of Maxim, and he and his sister show up in the photo of the children’s choir in the ending Prologue section of this post.

На другому скріншоті також видно церковну громаду ззаду, яка дивиться вперед, де Руслан проповідує. Єдину іншу людину, яку я можу впізнати, це маленький хлопець у першому ряду зліва з темним волоссям. Я вірю, що він племінник Максима, і він та його сестра зображені на фотографії дитячого хору в заключному розділі Прологу цього посту.

In April 2022, in the beginning of the war, during the first Easter of the war, church members were still working on the building fixing it up and remodeling it and, in my Ukraine posting of April 16, 2022, I show the church still in the remodeling stage.

У квітні 2022 року, на початку війни, під час першої Пасхи війни, члени церкви ще працювали над будівлею, ремонтували її та перебудовували, і в моєму дописі про Україну від 16 квітня 2022 року я показую церкву, яка все ще перебуває на стадії ремонту.

And from the photos of this post, both the outside and inside of the church now seems very new with unpretentious, modern, and simple clean lines.

І з фотографій цього посту видно, що як зовнішній, так і внутрішній вигляд церкви тепер здається дуже новим з невимушеними, сучасними та простими чистими лініями.

These two photos are also comforting to me as I see my friends in the congregation enjoying what looks like a very “usual” Easter service, though of course all of this is in the shadow of the war and the seemingly endless drones and missiles hitting Kyiv. It also illustrates how Elena in the Ukrainian posting of February 19, 2025, describes how life has to go on regardless of the situation.

Ці два фотографії також заспокоюють мене, адже я бачу своїх друзів у громаді, які насолоджуються, як виглядає дуже “звичайна” великодня служба, хоча, звичайно, все це відбувається в тіні війни та, здавалося б, безкінечних дронів і ракет, що вражають Київ. Це також ілюструє, як Олена в українському допису 19 лютого 2025 року описує, як життя має продовжуватися незважаючи на ситуацію.

And I take great encouragement from seeing my fellow believers worshiping Jesus on Easter, the celebration of His resurrection, regardless of the situation and the ever-present potential of drone or missile strikes. This year is the fourth Easter since Russia invaded Ukraine in 2022, and their faith is still vibrant and strong and a living testimony not only to their fellow Ukrainians, but also to many of us around the entire globe where His name and resurrection are proclaimed.

І я отримую велике заохочення, спостерігаючи за тим, як мої співвіряни поклоняються Ісусу на Великдень, святкуючи Його воскресіння, незалежно від обставин і завжди присутньої загрози ударів дронів або ракет. Цього року – четвертий Великдень з моменту вторгнення Росії в Україну в 2022 році, і їхня віра досі яскрава і сильна, а також є живим свідченням не лише для їхніх співвітчизників, але й для багатьох з нас по всьому світу, де проголошується Його ім’я і воскресіння.

***

To: Chris Orozco

Thu, May 1 at 9:33 AM

From: Elena

To: Chris

Sent: Thursday, May 1, 2025 at 06:51:37 AM PDT

Subject: Re: Prayer Items

Кріс, дякую за демонстративні фото!!!

Chris, thank you for the demonstrative photos!!

Дуже шкода за Рона… він упокоівся вічним покоєм. Він вже відпочиває там…, а ми ще тут споріднені одним духом. Я вірю, що ви з ним зустрінетесь. 

I’m so sorry for Ron… he rested in eternal peace. He’s already resting there…, and we’re still related to the same spirit here. I believe you’ll meet him.

В нас все добре: є всі товари в магазинах, є всі ліки в аптеках, всі установи працюють. Але це не головне… тому що тяжкість на серці, що війна продовжується і люди гинуть. Я дуже боюся нічних атак на Київ. Це дійсно страшно, бо не знаєш, чи доживемо до ранку. І це кожен день. Якщо не Київ, то інші міста. Жертви є кожен день. Будинки зруйновані кожен день. Але по милості Господній ми ще живемо. 

Everything is fine with us: there are all goods in stores, there are all medicines in pharmacies, all institutions are working. But this is not the main thing… Because the heaviness is on the heart that the war continues and people are dying. I am very afraid of night attacks on Kyiv. It’s really scary, because you don’t know if we’ll live to see the morning. And this is every day. If not Kyiv, then other cities. There are victims every day. Houses are destroyed every day. But by the grace of the Lord, we are still living.

Молитовні нужди:

Prayer needs:

– припинення війни

– Ending the war

-щоб не забирали в армію братів з церков

– so that brothers from churches are not taken into the army

-щоб був мир і довіра Господу. 

– so that there is peace and trust in the Lord.

 Дякую ❤️

***

Postscript

This photo is of the children singing on Easter Sunday. With photos, I tend to focus on children, and the boy and girl in the front row, second and third from the right, are, I believe, Maxim and Elena’s nephew and niece in the Ukrainian post of December 12, 2024, in which I write of Maxim and Elena’s family celebrating the American holiday of Thanksgiving. And in the two photos of that posting, the boy is always with his mother, smiling in one photo and more thoughtful in the second, and the girl is smiling in both, happy being held in the arms of her father. I like the haircut of the nephew – precise and edgy, and sharp looking!

Це фотографія дітей, які співають на Великдень. У фото я зазвичай зосереджуюсь на дітях, а хлопець і дівчина на передньому ряду, другий та третій з правого боку, – це, як я вважаю, племінник і племінниця Максима та Олени в українському пості від 12 грудня 2024 року, в якому я пишу про святкування американського свята Подяки сім’єю Максима та Олени. І на двох фотографіях цього допису хлопець завжди з мамою, посміхаючись на одній фотографії та більш задумливий на другій, а дівчина усміхається на обох, щаслива, що її тримає батько. Мені подобається стрижка племінника – чітка, модна та стильно виглядає!

And I am also drawn to persons who appear different than the others around them and whose faces portray or convey emotions upon their face that I understand or identify with. In this photo, the boy on the far right in what I assume is a traditional Ukrainian festive shirt, reminds me of the boy in my posting of February 15, 2025, of whom I wrote, “I was drawn to the sadness upon the face of the boy and saw myself in him.” For the boy in this photo has an expression of apprehension, and he is not looking in the same direction as the other children but off to the side, as if seeing and experiencing something other than just being on stage singing, something that produces fear and perhaps a difficulty in facing whatever it is he sees and senses within.

І мене також тягне до людей, які виглядають інакше, ніж інші навколо них, і чий вираз обличчя передає або виражає емоції, які я розумію або з якими можу ідентифікувати себе. На цьому фото хлопчик крайній праворуч в тому, що я припускаю, є традиційною українською святковою сорочкою, нагадує мені хлопчика з мого посту від 15 лютого 2025 року, про якого я написав: “Мене привабила смуток на обличчі хлопчика, і я побачив себе в ньому.” Адже хлопчик на цьому фото має вираз занепокоєння, і він не дивиться в тому ж напрямку, що й інші діти, а вбік, ніби бачить і переживає щось інше, ніж просто бути на сцені і співати, щось, що викликає страх і, можливо, утруднення в зіткненні з тим, що він бачить і чує всередині.

For with the war in Ukraine, and with war in general, we tend to focus on physical injuries and fatalities, and we forget that inner scars and fears and anxieties can grip and worm deeply to permanently reside within people – including vulnerable children. For these traumas can arise because of parental or other familial separation due to military service or because of the violence and destruction they see and the deaths they may experience or be aware of – which may include other children or persons close to them. And all these things may produce lasting harmful effects within them, that may last as traumas they will need to deal with, or not deal with, perhaps throughout their remaining lives.

Оскільки війна в Україні, а також війна в цілому, ми часто зосереджуємося на фізичних травмах і смертях, і забуваємо, що внутрішні шрами, страхи та тривоги можуть глибоко закріпитися і залишитися в людях на постійній основі – включаючи вразливих дітей. Адже ці травми можуть виникати через розлуку з батьками або іншими родичами через військову службу або через насильство і руйнування, які вони бачать, і смерті, які можуть пережити чи бути свідками – серед яких можуть бути інші діти або близькі їм люди. І все це може спричинити тривалі шкідливі наслідки в них, що триватимуть як травми, з якими їм доведеться справлятися, або не справлятися, можливо, протягом усього їхнього життя.

And it is these traumas of the mind and soul of others that are easily minimized and swept aside, or forgotten, or not even thought of, by those who wage war and those who support these evils, and those who strive to enrich themselves through whatever opportunities arise because of the war or which are carefully manufactured, forgetting that the trauma to others, to children, will certainly be judged.

І саме ці травми розуму та душі інших, які легко знецінюються і відсуваються на другий план, або забуваються, або навіть не враховуються тими, хто веде війну, і тими, хто підтримує ці зло, і тими, хто прагне збагачуватися через будь-які можливості, що виникають внаслідок війни або які ретельно виготовляються, забуваючи, що травма для інших, для дітей, безумовно, буде оцінена.

For it is the children that Jesus took in his arms and blessed and said that the Kingdom of God belongs to them. And just as physical harm is an attack upon those created in the image and likeness of God, so is the inner trauma, which is easily forgotten and minimized, but which is also a deep and evil attack upon the image and likeness of God within others, and one which is always, whether now or at a time in the future, subject to the awful judgement of God. There is no fear of God within those who so act.

Бо це є діти, яких Ісус узяв на руки і благословив, і сказав, що Царство Боже належить їм. І так само, як фізичне насильство є нападом на тих, хто створений на образ і подобу Божу, так і внутрішня травма, яка легко забувається і зменшується, але яка також є глибоким і злим нападом на образ і подобу Божу в інших, і яка завжди, чи зараз, чи в майбутньому, підлягає жахливому суду Божому. У тих, хто діє так, немає страху Божого.

And this last photo is of Alexei, Maxim and Elena’s son, who may be helping to serve coffee during Easter morning, with the congregation using all the bottles of flavoring – cherry, maple, amaretto, Baileys, and caramel – to flavor and sweeten their coffee for a delicious, intensely flavored coffee treat. What a nice opening for Easter Sunday!

А це останнє фото – син Олексія, Максима та Олени, який, мабуть, допомагатиме подавати каву в ранкові години Великодня, коли вся громада використовує всі пляшки з ароматизаторами – вишневий, кленовий, амаретто, Бейліз та карамель – щоб надати смаку та підсолодити свою каву для смачного, насиченого кавового ласощі. Яка чудова відкриття для Великодньої неділі!

And yet Alexis’ face also portrays deeper thoughts, deeper issues stemming from the war now in its 4th year. For in the same Ukrainian post of December 12, 2024, in which the nephew and niece also appear, I also write of the expression on Alexis’ face – “Yet within the two photos of this posting, my mind and heart focus are on Alexei … and the expression upon his face in one photo and the fact that he stays half hidden in the other.  For it is not as simple as saying he seems unhappy, for that is not it at all, but rather he appears to feel and exist in a hollowness, an emptiness. For he is a young man at the age where he would normally be experiencing a new life with new beginnings, but rather his life, his existence, is defined and confined by a war not of his or his nation’s choosing, that continues on and on getting worse with every year with more and more destructive missiles.”

А втім, обличчя Олексія також відображає глибші думки, глибші проблеми, які виникли внаслідок війни, що триває вже четвертий рік. В українському пості від 12 грудня 2024 року, в якому також з’явилися племінник і племінниця, я також писав про вираз обличчя Олексія – “Проте в двох фотографіях цього посту моя думка і серце зосереджені на Олексі… і на виразі його обличчя на одній фотографії та на тому, що він залишається напівсхованим на іншій. Адже сказати, що він виглядає нещасним, було б надто просто, бо це зовсім не так, а скоріше він здається відчувати та існувати в порожнечі, у безглуздю. Він молодий чоловік у віці, коли зазвичай досвідчує нове життя з новими починаннями, але його життя, його існування, визначається і обмежується війною, яку не він або його країна вибрали, що триває з року в рік, стає гіршою з кожним роком із все більш руйнівними ракетами.

I admire and pray for Alexei, who, though always subject to a call to military service, and always dealing within the difficult circumstances the war has imposed upon him, and the inner struggles he has to engage with, still serves others and works to move through his life with the energy and strength that God provides.

Я захоплююся і молюся за Олексія, який, хоча завжди підлягає призову на військову службу і завжди стикається зі складними обставинами, які війна наклала на нього, а також внутрішніми боротьбами, з якими йому доводиться мати справу, все ще служить іншим і прагне пройти через своє життя з енергією та силою, які надає Бог.

And just as I wrote of the boy in the traditional Ukrainian shirt, again it is a not enough to think of the casualties of war as only those who are physically injured, but it also includes all people experiencing war, harm, and oppression, for we are all created in the image and likeness of God, and these struggles, like all deep traumas, are those things which will remain with us for our lives.

І так само, як я писав про хлопчика в традиційній українській сорочці, знову варто підкреслити, що жертвами війни не можуть бути лише ті, хто зазнав фізичної травми, але також це стосується всіх людей, які стикаються з війною, шкодою та гнобленням, адже всі ми створені за образом і подобою Бога, і ці боротьби, як і всі глибокі травми, залишаться з нами на все життя.

That is why we are all broken and damaged, and why we who are Christ’s must also always pray for each other and for all those within our world suffering unrelieved poverty, oppression, and the cruelties of war and deprivation. For all are our neighbors, for whom we also must do whatever to our capacity and opportunity we can, to make known their plight, alleviate their needs, and protect and save their lives.

Саме тому ми всі зламані та пошкоджені, і чому ми, хто є Христовими, також завжди повинні молитися один за одного та за всіх тих у нашому світі, хто страждає від невимушеної бідності, гноблення та жорстокостей війни та позбавлення. Адже всі вони наші сусіди, для кого ми також маємо робити все, що в наших силах та можливостях, щоб довести до відома їхнє становище, полегшити їхні потреби, а також захистити та врятувати їхні життя.

I think back to Elena’s advice in her email of April 19, where she said to me, “Therefore, be of good courage, be strong. May the Lord bless you. Find something to thank the Lord for in these difficult times It helps me.”

Я згадую пораду Єлени в її електронному листі від 19 квітня, де вона сказала мені: “Тому будьте сміливими, будьте сильними. Нехай Господь благословить вас. Знайдіть щось, за що можна подякувати Господу в ці важкі часи. Це допомагає мені.”

And because of her encouraging words and through the work of the Holy Spirit within me, I thank the Lord for the presence of my Ukrainian friends in my life and their example of courage and living out the gospel in difficult times. For they encourage me to keep doing all I can to fulfill the two great commandments of loving God with my whole heart and mind and soul and strength, and loving my neighbor as myself, and doing all I can to extend grace, and help, and assistance, and protection towards those oppressed and treated with contempt and cruelty. And doing all of this is essentially the way in which we fully love God.

І завдяки її заохочувальним словам і через дію Святого Духа в мені, я дякую Господу за присутність моїх українських друзів у моєму житті та їхній приклад мужності та втілення Євангелія в тяжкі часи. Адже вони заохочують мене продовжувати робити все можливе, щоб виконати дві великі заповіді: любити Бога всім своїм серцем, розумом, душею та силою, і любити ближнього, як самого себе, а також робити все можливе, щоб проявляти милість, допомагати, підтримувати та захищати тих, хто є пригніченим і підданим зневазі та жорстокості. І все це є, по суті, способом, яким ми повністю любимо Бога.

***

To View all Postings on Ukraine, Please Use the Link Below

Для перегляду всіх публікацій по Україні, будь ласка, скористайтеся посиланням нижче

Ukraine — Friends, the War, & Hope – Writing In The Shade Of Trees

To view all posts in the Moments of Seeing & Occasional Pieces, please use the link below.

Щоб переглянути всі дописи в рубриці “Моменти бачення” та “Випадкові твори”, будь ласка, скористайтеся посиланням нижче.

Moments of Seeing & Occasional Pieces – Writing In The Shade Of Trees